Його підхід, спроба дати матеріалам з українською генетикою нову роль у сучасному інтер’єрі. Предмети створені у Василькові, Опішному й Києві, мають форму, яка не цитує українське минуле, а виростає з нього.

У майстернях Makhno Studio працюють не лише архітектори. Тут гончарі, ковалі, ткачі, скульптори, ті, для кого глина, дерево, метал і текстиль є живими субстанціями. Вони не ілюструють ідеї. Вони формують сенс. У цих виробах головне дотик. Глина, дерево, метал, тканина - матеріали, з якими працює команда. Вони — з України, з її тактильного ґрунту, з її історичного досвіду, з її побутового шару, який довгий час був витіснений зі сцени публічності. У цьому підході немає музейності чи фольклорного пафосу. Є лише цілковите розуміння того, що справжня форма виникає не зі спроби прикрасити, а з потреби жити.

Глечик не для музею. А для води. Світильник не про символіку. А про світло.

Головна відмінність Махна в тому, що він не “зберігає” спадщину. Він вбудовує її в обіг.

Глина в його інтер'єрах не декоративна. Вона гріє. Вона тріскається. Вона справжня. Це спадщина, яку треба використовувати. Інакше вона - мертва. Саме тому архітектурні проєкти студії потрапляють не лише у профільні медіа, а в реальні простори: готелі в Токіо й Лондоні, приватні резиденції у Швейцарії, Японії, США, ОАЕ, Польщі, Іспанії.
Проєкти публікуються в Architectural Digest, Dezeen, Designboom, ELLE Decoration, а світильники студії вже стали частиною міжнародних колекцій сучасного предметного дизайну.

Махно не говорить про “наше” чи “автентичне”. Він просто робить речі, які створені з того, що було в українських селах сотнями років і тим самим створює контекст, у якому українське ремесло знову стає джерелом сучасної форми з минулого досвіду.